Ожиріння у 2025–2026 роках: що показують рандомізовані дослідження

Ожиріння сьогодні слід розглядати не як ізольовану антропометричну характеристику, а як хронічне рецидивне захворювання, що формується на перетині поведінкових, нейроендокринних і соціальних факторів та асоціюється з підвищеним ризиком цукрового діабету 2 типу, серцево-судинних подій, метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки (MASLD), синдрому апное сну, остеоартриту та низки онкологічних захворювань. У практичній медицині головна проблема полягає в тому, що більшість пацієнтів потребують не короткочасного «зниження ваги», а довготривалого контролю хвороби з попередженням рецидиву ваги та корекцією кардіометаболічного ризику.

Якщо обмежитися лише дослідженнями RCT — тобто найвищим рівнем доказів для оцінки ефективності втручань, — стає очевидно, що сучасна доказова база зміщується від загальних порад щодо способу життя до точнішого розуміння того, які саме модифіковані фактори ризику ожиріння реально піддаються корекції. Водночас слід чесно зазначити: RCT рідко оцінюють «первинні причини» ожиріння у чистому вигляді, оскільки рандомізувати людей до шкідливих експозицій неетично. Тому найкращі сучасні RCT відповідають передусім на інше клінічно важливе питання: які втручання найефективніше коригують модифіковані ризики й саму хворобу.

Що RCT реально підтверджують як кориговані фактори ризику ожиріння

На рівні сучасних RCT найпереконливіше підтверджені такі мішені втручання:

• Поведінкові звички — структура харчування, регулярність фізичної активності, контроль тригерів переїдання, підтримка звичок у довгостроковому періоді. Саме вони лежать в основі найбільш успішних lifestyle-програм. У дослідженні ELM 2026 року 6-місячна звичко-орієнтована програма, додана до стандартної освіти та моніторингу активності, підвищила частку стійкої ремісії метаболічного синдрому через 24 місяці до 28% проти 21% у групі порівняння. Учасники проходили 19 малогрупових очних сесій протягом 6 місяців; дослідження включило 618 осіб із MetS після скринінгу 14 817 дорослих. Це важливий сигнал для клініциста: не будь-яка «дієтична консультація», а саме формування повторюваних щоденних звичок дає довготривалий результат.

• Доступність та інтенсивність підтримки — ще одна важлива модифікована ланка. У рандомізованому дослідженні AI-led DPP серед 368 дорослих із предіабетом та надмірною вагою/ожирінням повністю автоматизована програма на основі штучного інтелекту виявилася не гіршою за програму з людським коучем: первинна комбінована кінцева точка була досягнута у 31,7% проти 31,9% учасників відповідно; різниця ризиків становила −0,2%, а нижня межа одностороннього 95% ДІ (−8,2%) не перетнула заздалегідь визначену межу не меншої ефективності −15%. Практичний висновок очевидний: масштабовані цифрові інструменти вже можуть розглядатися не як допоміжні, а як повноцінні інструменти корекції ризику в пацієнтів із ожирінням і предіабетом.

• Утримання досягнутого результату є окремою клінічною проблемою. У рандомізованому дослідженні telephone-based extended care за участю 255 осіб, які вже знизили вагу щонайменше на 5%, адаптивна телефонна підтримка не була кращою за стандартну щомісячну підтримку: повторний набір ваги від 4-го до 24-го місяця становив 1,27 кг проти 1,75 кг, без статистично значущої різниці. Але водночас близько 60% учасників в обох групах утримали щонайменше 5% втрати маси тіла від вихідного рівня на 24-му місяці. Отже, головний висновок не в тому, що «адаптивна схема не працює», а в тому, що будь-яка структурована тривала підтримка істотно важливіша, ніж її відсутність.

Фармакотерапія ожиріння: RCT 2025–2026 років змінили планку ефективності

1. Tirzepatide проти semaglutide: пряме head-to-head порівняння

У SURMOUNT-5, першому великому прямому порівнянні двох високоефективних інкретинових стратегій, tirzepatide продемонстрував перевагу над semaglutide щодо зниження маси тіла та окружності талії через 72 тижні у дорослих з ожирінням без діабету. У супровідних публікаціях SURMOUNT-5 повідомлено, що середнє зниження маси тіла становило приблизно 22% для tirzepatide проти приблизно 15% для semaglutide, а зменшення окружності талії — приблизно 20 см проти 15 см. Для клінічної практики це означає, що за наявності доступу, переносимості та відсутності протипоказань tirzepatide може бути доцільним вибором у пацієнтів, яким потрібне максимально виражене зниження ваги.

2. Oral semaglutide 25 mg: перехід від ін’єкцій до ефективної пероральної терапії

OASIS 4 став одним із найважливіших RCT 2025 року, оскільки продемонстрував, що пероральний GLP-1RA здатний забезпечувати двозначне зниження ваги. На 64-му тижні середня зміна маси тіла становила −13,6% у групі oral semaglutide 25 mg проти −2,2% у групі placebo. За додатковими оглядами цього дослідження, у випробування було рандомізовано 307 дорослих, а близько 63% пацієнтів у групі активної терапії досягли щонайменше 10% зниження маси тіла. Для лікаря це важливий структурний зсув: пацієнти, які не приймають ін’єкційну терапію, отримують реалістичну пероральну альтернативу з клінічно значущою ефективністю.

3. Orforglipron: оральний small-molecule GLP-1RA у фазі 3

ATTAIN-1 / phase 3 trial with orforglipron включив 3127 пацієнтів і став ключовим доказом того, що неін’єкційні GLP-1-орієнтовані препарати можуть бути не лише зручними, але й високоефективними. На 72-му тижні середня зміна маси тіла становила −7,5% для дози 6 mg, −8,4% для 12 mg та −11,2% для 36 mg. Зниження маси тіла на ≥10% досягли 33,3%, 40,0% та 54,6% учасників відповідно. У клінічному сенсі це означає, що оральна терапія для частини пацієнтів може перейти з категорії «компромісу» до категорії реально ефективної антиожирювальної опції, хоча її ефективність все ж поступається найсильнішим ін’єкційним комбінаціям.

4. Cagrilintide + semaglutide: найвища ефективність серед сучасних комбінацій

У REDEFINE 1 серед дорослих із надмірною вагою/ожирінням без діабету комбінована терапія cagrilintide–semaglutide дала одну з найсильніших відповідей серед сучасних RCT. На 68-му тижні середня зміна маси тіла становила −20,4% проти −3,0% на placebo; різниця становила −17,3 в.п. (95% ДІ −18,1 до −16,6; P<0,001). За даними рандомізації, у REDEFINE 1 було включено 3417 учасників, з яких 2108 отримували комбінацію, 302 — semaglutide, 302 — cagrilintide і 705 — placebo. У вторинних кінцевих точках комбінована терапія достовірно частіше забезпечувала досягнення цілей ≥5%, ≥20%, ≥25% і ≥30% втрати ваги. Це вже не просто «помірне схуднення», а рівень, який для частини пацієнтів наближається до ефекту метаболічної хірургії.

У REDEFINE 2, де вивчали ту саму комбінацію в осіб з ожирінням і type 2 diabetes, ефект був меншим, але все одно клінічно значущим: на 68-му тижні середня зміна маси тіла становила −13,7% у групі cagrilintide–semaglutide проти −3,4% на placebo. Це важливе спостереження: наявність діабету, як і в попередніх дослідженнях інкретинових препаратів, дещо зменшує амплітуду зниження ваги, але не нівелює клінічної користі.

5. Once-monthly maridebart cafraglutide: можливість рідкісного дозування

У фазі 2 trial once-monthly maridebart cafraglutide (MariTide) відкрив ще один важливий напрямок — раз на місяць замість щотижневих чи щоденних режимів. У cohort obesity без діабету середнє зниження маси тіла на 52-му тижні за treatment-policy estimand коливалося від −12,3% до −16,2% залежно від дози, тоді як у групі placebo становило −2,5%; в obesity cohort було 465 учасників, середній BMI — 37,9, а 63% становили жінки. Клінічна цінність цього сигналу полягає насамперед у потенційному підвищенні прихильності: для частини пацієнтів частота введення може бути не менш важливою, ніж сама молекула.

Не кожне «метаболічне» втручання працює: негативні RCT теж важливі

Одним із найкорисніших для практики досліджень 2026 року є RCT з berberine у пацієнтів з ожирінням та MASLD без діабету. У цьому багатоцентровому double-blind RCT на 337 учасниках (169 berberine, 168 placebo) берберин у дозі 1 g/day протягом 6 місяців не зменшив площу вісцеральної жирової тканини або вміст жиру в печінці порівняно з placebo: різниця щодо VAT становила 1,4% (97,5% ДІ −2,4% до 5,2%), а щодо liver fat content — 0,9% (97,5% ДІ −0,4% до 2,1%).

Водночас були зафіксовані невеликі, але статистично значущі покращення окремих лабораторних показників: LDL-C знизився на −7,72 mg/dL, apoB — на −3,42 mg/dL, hs-CRP — на −0,072 mg/dL порівняно з placebo. Це дуже важливий практичний урок: навіть якщо засіб має сприятливий профіль безпеки й певний лабораторний ефект, це не означає доведеної ефективності як антиожирювальної терапії.

Що ці RCT змінюють у клінічному мисленні

Перше. Ожиріння потребує лікування за принципом treat-to-target, а не лише загальної рекомендації «схуднути». Нові RCT показують, що цілі ≥5%, ≥10%, ≥15% і навіть ≥20% втрати ваги є досяжними для значної частки пацієнтів, особливо при сучасній інкретиновій терапії.

Друге. Lifestyle intervention залишається базою, але вже недостатньо обмежуватися короткою порадою в кабінеті. Працюють ті програми, що формують звички, використовують тривалу підтримку та структурований follow-up.

Третє. Фармакотерапія стала якісно ефективнішою, і тепер реальна клінічна дискусія полягає не в тому, «чи варто її призначати», а в тому, який препарат або комбінація дасть найкращий баланс ефективності, переносимості, доступності та прихильності.

Четверте. Негативні RCT так само важливі, як позитивні. Вони дозволяють не витрачати час на малоефективні стратегії та тримати фокус на втручаннях, які дійсно змінюють масу тіла, VAT, ремісію MetS або ризик прогресування до діабету.

Практичні висновки для лікаря

Для пацієнтів з предіабетом, надмірною вагою та ожирінням найсильніший RCT-сигнал щодо корекції модифікованих факторів ризику походить від структурованих lifestyle-програм із тривалою підтримкою, а не від одноразових освітніх втручань.

У пацієнтів, яким потрібне помірне, але суттєве зниження маси тіла без ін’єкцій, oral semaglutide 25 mg та orforglipron уже мають сильну доказову базу.

У пацієнтів із високим кардіометаболічним ризиком або потребою в максимально вираженому зниженні маси тіла найсильнішу доказову базу наразі мають tirzepatide і, ймовірно, ще більш потужна комбінація cagrilintide–semaglutide.

Для довгострокового контролю необхідно одразу планувати не лише фазу зниження ваги, а й фазу її утримання, оскільки саме тут відбувається найбільша частка терапевтичних невдач.

Висновок

RCT 2025–2026 років показують, що сучасна корекція ожиріння рухається у двох напрямках одночасно. Перший — це структурована модифікація поведінкових факторів ризику: звички харчування, фізична активність, довготривала підтримка, цифрові платформи та масштабовані моделі ведення. Другий — це високоефективна фармакотерапія, яка вперше дозволяє для значної частки пацієнтів досягати втрати маси тіла на рівні 10–20% і більше.

Найважливіша практична теза полягає в тому, що ожиріння більше не можна вести як «слабкість способу життя». Для лікаря це окрема нозологія з доказовими мішенями, чіткими терапевтичними інструментами та реальною можливістю довгостроково змінювати прогноз пацієнта.